Формула правосуддя майбутнього та судочинство в умовах війни: судді ВС стали спікерами VII Судового форуму

Забезпечення єдності судової практики, національне судочинство в контексті євроінтеграції, гарантування доступу до правосуддя, процесуальні особливості судового розгляду під час повномасштабної війни, дискусійні аспекти військової юстиції. Обговоренню цих та інших питань був присвячений цьогорічний VII Судовий форум, організований Асоціацією адвокатів України.

Про тенденції розвитку правосуддя з урахуванням реалій воєнного часу в межах форуму говорили Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич, голова Касаційного адміністративного суду у складі ВС Михайло Смокович, суддя-спікерка ВП ВС Ольга Ступак, суддя ВП ВС Олег Ткачук, судді ВС у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська, Сергій Фомін, Надія Стефанів і суддя ВС у Касаційному господарському суді Віталій Зуєв.

Під час першої сесії заходу «Правосуддя 2030: формула майбутнього» Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич наголосив, що питання щодо забезпечення єдності судової практики – одне з ключових у контексті євроінтеграції, зокрема зважаючи на переговорний розділ 23 «Судова влада та основоположні права». Так само це один із фундаментальних принципів, яким послуговується Європейський суд з прав людини, а ще у 2017 році Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) ухвалила висновок № 20 щодо ролі судів у забезпеченні єдності застосування закону.

Водночас, за словами Віталія Уркевича, сама по собі єдність, стабільність і незмінність судової практики не є самоціллю у зв’язку з динамічністю суспільних відносин. Європейська практика орієнтована на те, що мотивовані перегляди правових позицій можливі. ЄСПЛ допускає можливість певних розбіжностей у правозастосуванні, особливо у випадках наявності розгалуженої мережі національних судів, але саме верховні суди мають такі розбіжності вчасно усувати.

Як повідомив спікер, Верховний Суд використовує процесуальні та непроцесуальні механізми забезпечення єдності судової практики. До процесуальних механізмів належить передача справи на розгляд судових палат у межах касаційних судів, об’єднаних палат або Великої Палати ВС. При цьому в разі порушення питання про відступ від наявного правового висновку ВП ВС зважає на те, що така необхідність має супроводжуватися належним обґрунтуванням касаційними судами мотивів для відступу.

Щодо непроцесуальних заходів, за допомогою яких також забезпечується єдність судової практики, Віталій Уркевич звернув увагу на проактивну позицію ВС у підготовці й оприлюдненні оглядів і дайджестів судової практики ВС, ЄСПЛ, Суду справедливості ЄС. Також єдності судової практики сприяє адміністрування та регулярне наповнення ІТ-продуктів Верховного Суду, як-от База правових позицій Верховного Суду і Supreme LAB. Ці ресурси надають доступ до зручного пошуку релевантної судової практики ВС.

Зазначив Секретар ВП ВС і про перспективні процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики – розширення можливостей застосування інституту зразкової справи та запровадження преюдиційного запиту (надання Верховним Судом рекомендаційних висновків).

Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Михайло Смокович розповів про проблемні аспекти та здобутки адміністративного судочинства.

Зокрема, зазначив доповідач, незважаючи на складні умови правового режиму воєнного стану, право кожної людини на судовий захист не може бути обмежено. Тому суди роблять усе можливе задля реалізації цього конституційного права. Українське правосуддя в умовах воєнного часу показує вагомі результати. Наприклад, минулого року на розгляд КАС ВС надійшло понад 52 тис. справ і матеріалів. Серед них у провадженні було близько 700 позовних заяв та справ, які КАС ВС розглядає як суд першої інстанції. Залишок нерозглянутих справ і матеріалів становить понад 6 тис. Такі показники свідчать про інтенсивну, ефективну й динамічну роботу суддів КАС ВС.

Під час виступу очільник КАС ВС також порушив питання щодо незалежності судової влади та реформування системи адміністративного судочинства. 

Суддя-спікерка Великої Палати ВС Ольга Ступак виступила на тему «Мирові (виборні) суди як інструмент доступу до правосуддя громадян: за і проти». Вона зазначила, що інститут мирових суддів застосовується в судових системах європейських країн. Такі судді вирішують найпростіші цивільні справи, а в деяких країнах навіть і нескладні кримінальні провадження.  

Доповідачка відзначила близькість мирових суддів до громади, що формує довіру до них. Зауважила, що вони можуть вирішувати багато питань, для розв’язання яких інколи не потрібно бути професійним юристом. І навіть можуть сприяти врегулюванню конфліктів шляхом перемовин.  

Ольга Ступак зазначила, що мирові судді могли б розглядати справи про розірвання шлюбу. Оскільки роль суду в таких справах – лише встановити неможливість подальшого збереження шлюбних відносин. Мировий суддя, вочевидь, зможе вирішити таке питання, оскільки обізнаний із тим, що відбувається в громаді. Водночас коли йдеться про одночасний поділ майна подружжя, визначення місця проживання дитини тощо, таку справу повинен розглядати професійний суддя. Також доповідачка зауважила, що в сімейних спорах, пов’язаних із долею дітей, доцільно передбачити обов’язкову процедуру досудового врегулювання (медіація, врегулювання спору за участю судді). 

Мирові судді можуть розглядати і справи про встановлення факту належності документів або родинних зв’язків. Такі справи сьогодні розглядаються судами в порядку окремого провадження. Наприклад, коли в імені людини у свідоцтві про народження і в паспорті одна літера різниться, і це не дозволяє їй оформити спадщину, мировий суддя може встановити факт її родинних стосунків зі спадкодавцем.

Крім того, Ольга Ступак звернула увагу на питання зупинення розгляду справ щодо стягнення аліментів, якщо батько дитини служить у війську. Вона зазначила, що натомість суд може розглянути в порядку наказного провадження справу про призначення аліментів у відсотках від доходу батька без його виклику до суду. Такі справи нескладні, їх також могли б розглядати мирові судді.

У межах другої сесії, присвяченої процесуальним особливостям розгляду справ під час війни, суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська висвітлила правові позиції ВС щодо доказів у кримінальних провадженнях. Суддя зауважила, що питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила, позиція про це викладена в постанові ОП ККС ВС від 29 березня 2021 року у справі № 554/5090/16-к. Скриншоти надають змогу захистити та зберігати інформацію з плином часу, включаючи її справжність, доступність, ідентичність, що корелюється зі стандартами, викладеними у Протоколах Берклі (постанова ККС ВС від 30 січня 2025 року у справі № 490/6113/22).  

Олександра Яновська окремо окреслила питання стосовно перевірки технічної можливості вчинення підсудним як адміністратором групи в соцмережі інкримінованих йому дій та оцінки доводів сторони кримінального провадження щодо обов’язковості проведення експертизи для ідентифікації голосу і зображення для встановлення відповідності засудженого особі, зображеній на відеозаписі.

Спікерка наголосила, що докази, акумульовані на електронних платформах збору доказів, держателями яких є державні органи зарубіжних держав та міжнародні організації, потребують такої ж оцінки, як і інші електронні докази.

«Європейський суд з прав людини не здійснює перевірку того, чи правильно оцінили допустимість доказів національні суди. Він оцінює докази крізь призму порушення Конвенції, наприклад права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції). Це застосовно і до оцінки електронних доказів», – зауважила суддя. 

З презентацією Олександри Яновської можна ознайомитися за посиланням – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_Dokazu_krim_provadg.pdf.

Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Сергій Фомін у межах виступу окреслив питання щодо нормативного регулювання процесуальних строків. Він навів постанову ОП ККС ВС від 7 жовтня 2024 року у справі № 755/6898/2, у якій вказано, що у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР до 16 березня 2018 року, а також у тих провадженнях, що були об’єднані або виділені з інших, у яких початок строку досудового розслідування мав місце до вказаної дати, продовження строків досудового розслідування належить до компетенції прокурора відповідного рівня. Якщо строк досудового розслідування в таких провадженнях продовжено слідчим суддею, то таке продовження відповідає гарантіям, визначеним кримінальним процесуальним законом.

Сергій Фомін висвітлив питання і щодо обчислення строку досудового розслідування після скасування прокурором вищого рівня постанови про закриття кримінального провадження, у якому особі було повідомлено про підозру (постанова ОП ККС ВС від 9 вересня 2024 року у справі № 759/7254/22).

Звернув увагу суддя і на постанову ОП ККС ВС від 17 лютого 2025 року у справі № 761/35056/19, в якій зазначено, що  період ознайомлення сторони обвинувачення з матеріалами, відкритими стороною захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, не впливає на перебіг строку досудового розслідування і не зупиняє його.

Суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді Віталій Зуєв під час виступу звернув увагу на проблематику застосування позовної давності, особливо в контексті її обчислення та наслідків пропуску строку. Він наголосив, що позовна давність не поновлюється, а суд лише може визнати причини її пропуску поважними. Однак за останні роки склалася ситуація, коли строки позовної давності фактично зупинені через форс-мажорні обставини – спочатку пандемію COVID-19, а потім і воєнний стан.

Також суддя навів приклади спорів щодо земель історико-культурного призначення, земель природно-заповідного фонду та прикордонної смуги, які за практикою Верховного Суду належать до негаторних позовів, що дозволяє уникати застосування загальних строків позовної давності.

Окремо суддя окреслив проблемні аспекти строків оскарження у спорах щодо приватизації державного та комунального майна. При цьому наголосив, що важливо не допускати ситуацій, коли сторони, обізнані про порушення прав та/або інтересів, після закінчення строків позовної давності подають клопотання про визнання поважними причин їх пропуску, але фактично свідомо відкладають подання позову на роки, не маючи для цього обґрунтованих причин.

Детальний аналіз судової практики щодо кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з незаконним обігом зброї, боєприпасів та вибухових речовин під час воєнного стану, на третій сесії форуму «Особливості окремих категорій справ» представила суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Надія Стефанів.

Вона звернула увагу на потребу належного законодавчого регулювання обігу зброї, а також на труднощі, які виникають на стадії досудового розслідування, зокрема щодо встановлення джерела походження незаконної зброї, вибухових речовин та боєприпасів.

Суддя зазначила, що більшість насильницьких злочинів вчиняються із застосуванням зброї, яка не зареєстрована. Є законодавчий механізм її легалізації, але попри це ринок незаконного обігу зброї нині великий.

За словами судді, судова статистика свідчить про зростання кількості вироків за ст. 263 КК України. З 1 січня 2022 року по 1 січня 2023 року суди першої інстанції ухвалили 3921 вирок за ст. 263 КК України, в тому числі за сукупністю з іншими кримінальними правопорушеннями. Суди апеляційної інстанції ухвалили 87 вироків та 305 ухвал, а Верховний Суд – 128 постанов та 176 ухвал. Донині спостерігається динаміка зростання кримінальних проваджень вказаної категорії.

Говорячи про види зброї, які фігурують у кримінальних провадженнях, суддя навела перелік, у якому, зокрема, були набої різних калібрів, переносні зенітно-ракетні комплекси, нарізна та гладкоствольна вогнепальна зброя, гранатомети, кулемети, автомати, гранати, гранатометні постріли та різного виду вибухові речовини.

Надія Стефанів зауважила, що значна частина вироків постановлена у спрощеному порядку та на підставі угод. Вона акцентувала на подальшій долі речових доказів (вилученої зброї, боєприпасів та вибухових речовин) і судовій практиці в цьому контексті.

У межах дискусії «Військові суди VS військова спеціалізація» суддя ВП ВС Олег Ткачук виступив на тему «Справедливе правосуддя для військових: необхідність військових судів в Україні». Він зазначив, що в 2010 році військові суди в Україні були ліквідовані. На той час у ЗСУ налічувалося близько 140 тис. військовослужбовців. Сьогодні в армії проходить службу майже 1 млн військовослужбовців. Десятиліття  війни в Україні супроводжується суттєвим зростанням проблем і правопорушень у військовій сфері. Суспільство гостро реагує на питання щодо мобілізації, корупції, недоліки в організації роботи органів військового управління, порушення прав військовослужбовців, СЗЧ, масові порушення законів і звичаїв війни з боку російських загарбників. Суспільство жадає справедливого миру, закінчення війни, Перемоги і справедливості для тих, хто захищає Батьківщину.

У загальних судах виникла специфічна категорія справ, вирішення яких потребує спеціальних знань у військовому праві, а також досвіду життя і діяльності в умовах військової організації. Такий досвід і знання повинні забезпечити кваліфіковане і справедливе вирішення справ військових. У зв’язку із суттєвим збільшенням проваджень у справах про військові злочини Вища рада правосуддя, Міністерство оборони України, Секретаріат РНБО підтримують доцільність впровадження в Україні військової юстиції і, зокрема, створення військових судів.

Доповідач акцентував, що військові суди передусім мають забезпечувати захист прав і свобод військовослужбовців, а не лише притягувати їх до відповідальності. Сьогодні в судах десятки тисяч справ, які стосуються захисту прав і свобод військовослужбовців.

Олег Ткачук зазначив, що кваліфікація суддів, які розглядають відповідні справи, потребує розуміння ними військової специфіки.

Доповідач зауважив про необхідність створення саме системи військових судів, а не запровадження спеціалізації суддів. Серед переваг таких судів, на переконання Олега Ткачука, – кваліфіковане судочинство у військових справах, належний судовий контроль за діяльністю правоохоронних органів, дотримання секретності та військової таємниці, розвантаження загальних судів. Також про доречність створення таких судів свідчить практика країн НАТО та інших країн. На думку доповідача, три ланки судів військового правосуддя (кілька окружних військових судів, Військовий апеляційний суд та військова палата Верховного Суду) логічно вписуються в структуру судів загальної юрисдикції та систему органів державного влади  України. Запровадження військових судів у судову систему може бути здійснено у повній відповідності до Конституції України і чинних законів України. Зважаючи на ту кількість діючих суддів і працівників апаратів судів, які тепер проходять військову службу в бойових підрозділах, розпочати свою діяльність, за наявності волі законодавця,  військові суди можуть досить швидко.

Фото надали організатори.

Верховний Суд